Багато вчителів стимулюють діяльність школярів, варіюючи способи виконання знайомих вправ, способи організації навчальної діяльності учнів і т д. Подібна різноманітність створює визначений емоційний фон, викликає інтерес до фізичних вправ. Однак більш широкі можливості для підвищення в дітей інтересу до занять полягають, на мій погляд, в організації пізнавальної діяльності учнів та шляхом надання їм більшої самостійності, творчої ініціативи, шляхом ускладнення (у межах доступного) пізнавальних задач, що вимагають застосування набутих знань і навичок в різних змінних умовах навчальної діяльності.

Щоб активізувати пізнавальну діяльність учнів було намічено: підвищити рівень знаннь по фізичній культурі в школярів, виробити у них свідоме відношення до освоєння рухових дій .

Насамперед важливо було визначити, які знання по техніці рухових дій треба дати учням. Враховувалося, що по нашому предмету немає підручника. Тому, щоб компенсувати цей недолік,я звернулася до міжпредметних зв'язків. При повідомленні теоретичних відомостей з фізичної культури використовуються знання, що одержують школярі на уроках з інших навчальних предметів. Але спиратися тільки на наявні знання (коли пройдені відповідні теми) виявилося недостатнім. Важливо ще і роз'ясняти незнайомі поняття, що входять у зміст інших дисциплін загальшкільного курсу, необхідні для засвоєння, поглиблення знаннь по фізичній культурі (якщо предмет або тема ще не вивчалися, але їхнє вивчення передбачається в інших чвертях навчального року або в наступних класах). При цьому встановлюється контакт із викладачами інших навчальних дисциплін, а безпосередньому повідомленню теоретичних відомостей передує підготовча робота:

намічена до вивчення рухових дій, аналізується — визначається його біодинамічна рухова структура з'ясовуються гігієнічні вимоги до його виконання і вплив на розвиток рухових якостей;

визначається зразковий обсяг і зміст теоретичних відомостей, знання яких допоможе учням зрозуміти закономірності виконання досліджуваних вправ й успішно освоїти їх;

установлюються, які предмети шкільного курсу і якої саме теми використовувати при повідомленні конкретних завдань по фізичній культурі;

уточнюється, які з намічених тем по інших предметах вивчалися вже, а які тільки мають вивчатись (опора на знання або роз'яснення понять, що ще не вивчалися);

визначається послідовність викладу теоретичних відомостей в серії уроків намічених на навчання конкретній руховій дії, на кожен урок планується визначений обсяг інформації, органічно (без збитку для рухової діяльності) вхідний у структуру і зміст уроку;

рекомендується учнем повторити відповідні теми по інших предметах; оскільки працюємо в контакті з вчителями інших предметів, вони на своїх уроках перевіряють виконання цього завдання.

Зрозуміло, міжпредметні зв'язки не самоціль. Вони використовуються при навчанні рухових  дій, освоєння яких у значній мірі залежить від розуміння учнями біомеханічних закономірностей і структури руху, при виконанні вправ, що викликають значні функціональні зрушення в організмі учнів, які займаються, потребуючи забезпечення визначених гігієнічних умов, а також вправ, що неоднозначно впливають на розвиток фізичних якостей.

Особливої уваги в досвіді моєї роботи заслуговує чітка постановка задач, диференційований підхід, взаємонавчання, контроль за виконанням навчальних завдань і оцінка (взаємооцінка) результатів навчальної діяльності школярів

Активність учнів тісно зв'язана з усвідомленням ними важливості виконуваних задач. Учень, що не розуміє мети своєї роботи на уроці, не одержує користі від вправ. Тому при навчанні руховим діям систематично подаю відповідну інформацію, що, як правило, обов'язково розкриває і важливість, і необхідність того або іншого завдання, вправи. Наприклад, намічаючи навчання опорному стрибкові, пояснюю, що сам стрибок не самоціль, що стрибок через козла, коня не життєво необхідне уміння, але що опанувати їм дуже важливо, тому що багаторазові стрибки зміцнюють силу м'язів, розвивають координацію рухів, виробляють уміння орієнтуватися в просторі в незвичайних умовах .Таким чином, щораз, повідомляючи теоретичні відомості, прагну виробляти в школярів переконання в крайній важливості занять фізичною культурою для нормального розвитку людини . Формуванню такого переконання допомагають і пояснення про вплив правильно застосовуваних фізичних вправ на здоров'я людини, на його поставу. Приводжу  приклади, що показують, яку роль відіграють у житті людини такі якості, як сила, швидкість, витривалість. Використовую і протилежні приклади — про пагубний вплив малорухомого способу життя на людський організм.

Відомо, що велику роль у вихованні свідомої активності учнів відіграє активізація їхнього мислення в процесі навчання, завдяки чому одержувані на уроці знання закріплюються значно міцніше.

Активізує розумову діяльність учнів постановка кожним учнем перед собою визначеної задачі в процесі навчання. Тому домагаюся, щоб кожен учень на уроці міг чітко відповісти на запитання «Яку задачу ти ставиш перед собою в даній спробі?» Для цього ,насамперед, на одному з перших уроків у визначеній серії занять створюю повне і правильне уявлення про техніку намічуваного для вивчення рухової дії (або окремих вправ). А потім створюю умови, що допомагали б учням у кожній спробі ставити 1-2 конкретні задачі.

Намічаючи навчання новій руховій дії, попередньо здійснюють перевірку готовності учнів до їх освоєння. При цьому уточнюють, що повинен знати учень, що він повинен вміти, які вправи повинен уміти виконувати перш, ніж приступити до розучування намічуваної рухової дії. Така попередня перевірка готовності створює умови для диференційованого підходу до учнів. Диференційоване навчання, як відомо, основа успішного навчання.

Після первісного ознайомлення з технікою цієї рухової дії за загальноприйнятою методикою учні сидячи на ослоні, виконують захоплення висячого каната ногами і руками. З цього положення, випрямляючи ноги, згинають руки. Учні, для яких ця вправа не під силу, складають 1 навчальну групу. Тим, хто виконав першу вправу пропонується наступна у висінні на канаті підтягти ноги і захопити канат вивченим способом. Ті, хто виконав завдання утворять II навчальну групу. Той, хто не зміг удержатися висячи при підтягуванні ніг, складає IIІ групу.

Далі навчання ведеться диференційовано III група виконує лазіння в повній координації . Головне завдання — з кожною спробою подолати більшу відстань. I і II групи виконують додаткові завдання для успішного оволодіння лазінням. Лазіння по горизонтально закріпленому канаті, сковзаючи спиною по ослоні. Для виконання вправи на підлозі під спину треба підкласти брезентовий прямокутник 40 X 60 см. На ньому добре сковзати по фарбованій підлозі. При ковзанні на підлозі або ослону сила тертя впливає так само, як і сила ваги при лазінні по вертикальному канаті. Поступово кінець горизонтального каната і відповідно кінець ослону піднімаються усе вище до рейок гімнастичної стінки, щоб лазіння виконувалося під кутом 45—60° (замість канатів використовуються і похило закріплені шести). Паралельно з лазінням по похилому канаті учні I і II груп виконують вправи для розвитку сили м'язів кистей і згиначів рук, ступенів і розгиначів ніг, для зміцнення м'язів черевного преса; піднімання зігнутих ніг у висоту на гімнастичній стінці; підтягування з висіння стоячи і лежачи; перекочування ногами набивного м'яча; в положенні лежачи і сидячи піднімання набивного м'яча, затиснутого ступнями; лазіння по гімнастичній стінці розученими способами, переступаючи через кілька рейок відразу. Учні IIІ групи вправляються в утриманні висіння на канаті без допомоги ніг. Цьому сприяють вправи у висінні лежачи і стоячи, лазіння по гімнастичній стінці й ін. З похилого каната учні переходять на вертикальний. Якщо в слабких учнів ступні прослизають при випрямленні ніг у висі на канаті (не сильно стискають канат), їм надається допомога в перших спробах. При цьому учень одержує уявлення про силу м'язового напруження, які необхідно прикласти для більш сильного захоплення каната ступнями.

Таким чином, учні кожної групи чітко знають, чим вони займаються і що повинні досягти. Завдяки цьому вони можуть гранично конкретно ставити задачі в кожній зі спроб, які саме — чітке представлення дає описаний вище приклад.

Повідомлення повної орієнтованої основи і створення умов для диференційованого освоєння навчального матеріалу дозволяє успішно використовувати такий прийом, як взаємонавчання. Здійснюється воно в трьох варіантах. Один — коли окремі учні добре засвоїли новий матеріал і можуть допомагати товаришам; іншої — коли окремі учні, найбільш підготовлені, що одержали спеціальні знання (поза уроком), виконують роль помічника вчителі і третій — попередня підготовка всіх учнів для виконання ролі навчальних при організації позмінного виконання навчальних завдань (одна зміна вправляється, інша спостерігає, і навпаки). З цією метою на етапі розучування (фронтальним способом) разом з учнями аналізуємо помилки, визначаємо, як них виправити. Наприклад, при розучуванні стрибка ноги нарізно через козла в ширину спостерігаються наступні помилки: 1) зупинка на містку, 2) неодночасний поштовх ногами, 3) вертикальна постановка рук на снаряд, 4) утрата рівноваги при приземленні. Усі ці помилки відзначаємо, аналізуємо і визначаємо для їхнього виправлення завдання (відповідно відзначеним вище помилкам): 1) розбіг і відштовхування при зменшеному відстаней між містком і снарядом, 2) настрибування на місток з одного, трьох і п'яти кроків з наступним настрибування на узвишшя (стопа гімнастичних матів), 3) збільшення відстані між містком і снарядом, багаторазове повторення положення початку відштовхування руками в упорі лежачи похило (ноги на статі, руки на ослоні), 4) настрибування на узвишшя з наступним зіскоком з м'яким і точним приземленням .

Закріплення правильних рухів надалі здійснюється в процесі взаємонавчання в групах. Учні, що виконують роль помічника вчителі, знають, за чим спостерігати при вправі їх підопічних і як виправляти помилки, що допускаються.

Інший діючий засіб виховання творчої активності — завдання по взаємоаналізу дій учнів. Найбільше реальний спосіб організації навчальної діяльності учнів у даному випадку — змінний: одна зміна виконує завдання, інша не пасивно очікує черги, а спостерігає, учні, згадуючи відомості про біодинамічну структуру досліджуваних вправ, помічають помилки, допомагають усувати їх.

Ще значніші пізнавальні можливості заключають у собі інший вид завдань — контроль за діями товариша (партнера) оцінкою (у балах) за виконання вправи, що розучується. Робота організується так, що виключається взаємооцінка, а це забезпечує велику об'єктивність оцінки. Так, при освоєнні перекиду вперед клас шикується в колону по чотири-шість. Ті, хто стоїть в першій шерензі праворуч по одному по черзі роблять перекид, а кожен, хто стоїть в другій шерензі оцінює його виконання. Природно, кожна оцінка, що виставляється учнями, контролюється і порівнюється з власною. При розходженні оцінок учневі пропонується пояснити свою думку.

При виконанні завдань по взаємоаналізу і контролю школярі опановують навичками біомеханічного аналізу, учаться застосовувати знання на практиці. Подібні завдання сприяють прояву самостійності учнів, спонукують їх до розширення й поглиблення знань .

Не менш діючий засіб виховання творчої активності — завдання для самостійної роботи. Найчастіше — проведення самостійної розминки.

Для цього спочатку повідомляються відповідні теоретичні відомості і даються більш прості завдання: підібрати і провести декілька вправ, що впливають на певні групи м'язів; скласти комплекс вправ, придатних для загальної частини розминки, скласти і провести спеціальну розминку до змагання або заняття певним видом вправ. На перших порах завдання виконуються як індивідуальна розминка, а з придбанням необхідних знань і умінь — і як розминка з групою.

Практикую і завдання по самостійному виконанню додаткових вправ (головним чином на розвиток фізичних якостей) між підходами до основних в даному уроці).

Сприяють вихованню творчої активності так звані пошукові ситуації. Учням називаю  учбово-пізнавальну задачу,  яку вони повинні вирішувати самі, з частковою допомогою вчителя. Наприклад, при навчанні основам техніки лижних ходів пропонується з’ясувати, чи доцільно при пересуванні на лижах використовувати палки, чи ефективно позначається їхнє застосування в підвищенні кількісного результату, щоб допомогти учням правильно відповісти, організується навчальний експеримент. Пропонується порівняти ефективність пересування двох учнів (приблизно однакової підготовленості) по глибокому снігу: один використовує палку, інший ні. Такий експеримент наглядно переконує, що палки необхідні при пересуванні, тому що допомагають зберігати стійку рівновагу. Потім пропонується порівняти швидкість пересування (на невеликому відрізку) того самого учня з палками і без них (час фіксується секундоміром). У результаті ті, хто спостерігають роблять висновок: при умілому використанні палок швидкість пересування підвищується. При такому навчанні школярам надається можливість висловити припущення і, зіставляючи явища, що спостерігаються, перевірити і довести істинність власних суджень. Засвоєння знань, таким чином, стає результатом самостійних спостережень учнів, результатом їх активної розумової діяльності.

Творча діяльність учнів активізується систематично, включаючи і звільнених від практичних занять. Кожному зі звільнених доручається спостерігати за виконанням вправ конкретним учнем і фіксувати свої спостереження (не повідомляється, за ким ведеться спостереження). У завдання входить: записати назва усіх виконуваних вправ (або зобразити їх графічно), указати число їх повторень, відзначити допущені помилки, виставити відповідну оцінку. Така робота корисна не тільки звільненому, але і вчителеві: аналіз записів дозволить перевірити дозування вправ, установити типові помилки і т.д. Приведені в статті приклади показують чималі можливості підвищення ефективності навчання. Конкретні умови активізації учнів.

Втягнути дітей в навчальну роботу, активізувати їх дозволяє також застосування різноманітних методів і прийомів, серед яких не можна не виділити ігровий метод, як самий цілеспрямований . Дозволяючи учням грати самостійно, підводячи підсумки, підкреслюю: «Молодці, ви добре працювали самостійно». Це допомагає утвердити у свідомості учня зв'язок поняття «самостійна робота» із приємною активною діяльністю. Така підготовка дозволяє переходити до більш складних і відповідальних самостійних завдань. Працюючи самостійно учні постійно знаходяться під моїм контролем, при необхідності втручаюся в роботу, виправляю грубі помилки, надаю допомогу.

Одночасно з поступовим приученням учнів до усе більш відповідальних самостійних занять формують в них уміння контролювати й оцінювати виконувані дії. Учні вчаться спочатку давати словесну оцінку діям свого товариша, потім доповнюють її виставлянням оцінки в балах. Чим молодше школярі, чим менше в них досвіду в оцінюванні, тим простіше вправи пропонуються для оцінювання. Встановлюються і найпростіші критерії оцінки.

Активізує учнів і об'єктивна оцінка вчителем результатів їхньої діяльності. У цьому плані високий ефект досягається за умови необмеження учнів терміном здачі навчального нормативу в межах якоїсь серії уроків. Дозволяю школярам здавати норматив у будь-який час після наміченого за планом терміну. Адже відомо, що краще тренування — це змагання. Нехай сам із собою, але під час кожної перездачі учень змагається. Можливі різні варіанти організації перездачі. Але, на мій погляд, найбільш раціональний — це створити можливість учневі підготуватися на додатковому занятті і там же виправити оцінку. Термін, протягом якого можлива перездача, залежить від складності нормативу й активного відношення учня до занять, в останньому намагаються переконати його наочно.

Одним із варіантів вирішення завдання щодо розвитку творчої особистості на уроках фізичної культури є запровадження в школі національних ігор. Проведення таких ігор у будь-яку пору року не потребує ні спортивних залів, ні спеціально обладнаних майданчиків. Народні ігри без додаткових матеріальних витрат дозволять перейти до трьох уроків фізичної культури на тиждень. Народні ігри в школі   проводять класні керівники, батьки, в початкових класах — спеціально підготовлені старшокласники. Брати участь в іграх можуть від 2 до 40 осіб будь-якого віку. Скільки на вулицю чи у двір не вийшло б дітей, всі можуть грати.  Це значить, що народні ігри, з якими учні ознайомляться на уроках фізичної культури, можна перенести у двір, де зараз діти різного віку часто нудьгують, не знаючи, чим зайнятися.

В історичному плані інтерес людини до ігрової діяльності постійний. Спершу народні ігри були подібні до виконанні якої-небудь трудової, побутової чи військової дії. Проте умови виховання впливали на зміст ігор. З покоління в покоління народні ігри приходили у зміненому вигляді. Змінювались умови гри, з'являлись ігри з новими сюжетами, продиктованими часом. Проте незмінним протягом віків залишався потяг людей до народних ігор, де можна показати свої спритність, швидкість, витривалість і силу, і це тому, що ігрова діяльність стимулюється потребами, обумовленими самою природою: потребами в русі, тренуванні м'язів і внутрішніх органів. Через народні ігри учень ознайомлюється з навколишнім середовищем, усвідомлює своє ставлення до речей, людей, різних видів діяльності. Ця діяльність допомагає дитині задовольнити у живій і цікавій формі потребу в рухах, виробляти і вдосконалювати якості характеру та волі, а також багато життєво необхідних умінь та навичок.

Серед засобів фізичного виховання народні ігри посідають особливе місце. Народна гра — сукупність різноманітних рухових дій, які зумовлюють поведінку гравців . Для вчителя — це важіль вкидання, для учнів — це діяльність найбільш цікава, емоційна, творча, а тому приємна.

Народні ігри прості й різноманітні. Багато з них мають окремі елементи спортивних ігор і є доброю підготовкою до них.

Характерною особливістю українських народних ігор не тільки багатство і різноманітність рухів, але і довільне застосування їх у різноманітних ігрових ситуаціях, що сприяє прояву ініціативи й творчої активності учнів.

Визначальною особливістю ігрової діяльності дітей в українських іграх є поєднання двох дуже важливих факторів: з одного боку, діти залучаються до практичної діяльності, розвиваються фізично, звикають самостійно діяти; з другого боку, вони одержують моральне й естетичне задоволення від цієї діяльності, поглиблюють знання про навколишнє середовище. Все це сприяє вихованню всебічно розвиненої творчої особистості. Таким чином, народна гра — це один із колективних засобів виховання: вона спрямована на всебічну фізичну підготовленість, удосконалення функцій організму, виховання морально-вольових якостей, а також сприяє розвиткові творчих здібностей гравців.

Рівень пізнавальної активність є показником розвитку особистості. Я виділяю  три рівні активності школяра: виконавська, реконструктивна і творча. Щоб цілеспрямовано розвивати в учнях творчу активність під час вивчення народних ігор, необхідно насамперед чітко усвідомити основні риси творчої діяльності, які мають бути сформовані в учнів протягом усього періоду вивчення народних ігор у школі. Це питання найбільш детально розглянуте І. Я. Лернером, який виділяє такі процесуальні риси творчої діяльності:

1) самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

2) передбачення нових проблем у знайомих, стандартних умовах;

3} передбачення нової можливої функції знайомого об'єкта;

4) передбачення структури об'єкта, що підлягає вивченню;

5) уміння бачити альтернативу вирішення проблеми, альтернативу підходу до пошуку;

6) уміння комбінувати відомі аспекти проблеми для конструювання нового способу її вирішення;

7) уміння створювати оригінальний спосіб за відомих інших.

Перелічені риси є тими основними елементами досвіду творчої діяльності, якими мають володіти школярі під час вивчення народних ігор. Оволодівши ними, учні одержують базу для подальшого розвитку. Реалізація творчих здібностей дитини під час участі у народних іграх робить її життя багатшим і змістовнішим, збагачує її ровесників, колектив, впливає на навчально-виховний процес. Творча активність школярів реалізується, як правило, не в створенні об'єктивно нового, а в створенні суб'єктивно нового, при фантазуванні, уявленні, усвідомленні причинних зв'язків і залежності різних явиш тощо.

Творча активність може виявлятися на різних рівнях: від перенесення набутих знань, умінь, досвіду в нову ситуацію до спроможності знайти новий варіант вирішення проблеми. Вона може виявлятися постійно або епізодично. При цьому слід широко враховувати творчу активність самих дітей. Учителю фізкультури даються необмежені можливості разом із дітьми винаходити, уточнювати і вводити нові правила гри.

У моїй практиці проведення народних ігор буває так, що з окремих епізодів однієї гри створюється  кілька різних за характером ігор, а буває і так, що вдало об'єднавши елементи кількох відомих ігор, створюємо  нову, самостійну і захоплюючу гру.

Учням давала  завдання з'ясувати у людей старшого покоління, в які ігри вони грали в дитинстві, а потім провести ці  ігри з товаришами на уроці.

Таким чином, закріплюються зв'язки між поколіннями, відроджуються національні традиції і культура, виховується повага до них.

Творчість, що при цьому виявлялась, надавала дітям особливої чарівності, оскільки творча думка формується в учневі тоді, коли по відношенню до знань він займає свою особисту життєву позицію.

Аналіз результатів цієї роботи показав, що, по-перше, зросли рухова активність дітей та показники їхньої рухової підготовленості, по-друге, посилився інтерес до уроків фізичної культури, по-третє, виявився позитивний вплив занять на стан здоров'я учнів.

Було проведено архівне обстеження українських обрядів, і на сьогодні зібрано більш як 400 українських народних ігор та 70 лічилок.

Ігри упорядковані відповідно до вікових категорій по класах, за характером переважного виду діяльності (біг, єдиноборство, стрибки, метання, розвиток координаційних здібностей тощо), предмета (хороводи, пісні, танці, латки, схованки, жмурки, тихі ігри тощо), а також відповідно до форм фізичного та естетичного виховання (перерви між уроками, спортивні години у трупах подовженого дня, екскурсії, походи, народні свята тощо).